05 жовтня 2017       21 стор.       ( http://na.mil.gov.ua/files/pdf/5520-(05-10-2017).pdf )

РАКЕТНИКИ-ЛІКВІДАТОРИ:

НА МЕЖІ ЗАБУТТЯ

УЧАСНИКИ ЛІКВІДАЦІЇ НАСЛІДКІВ АВАРІЇ НА ЧАЕС КОРИСТУЮТЬСЯ ЦІЛИМ СПЕКТРОМ СОЦІАЛЬНИХ БОНУСІВ, А ОТ КОЛИШНІХ РАКЕТНИКІВ РВСП, ЗДАЄТЬСЯ, НЕ ПОМІЧАЮТЬ

Нещодавно в Музеї ракетних військ стратегічного призначення, що в Побузькому на Кіровоградщині, відбулося засідання за круглим столом ветеранської організації РВСП. Представники колись третього за потужністю ракетно-ядерного потенціалу, ліквідованого після ухвалення низки міжнародних угод, зокрема Будапештського меморандуму, знову закликали світову спільноту й гарантів безпеки України сумлінніше ставитися до виконання взятих 23 роки тому зобов’язань. Узявши участь у заході, я звернув увагу на деякі важливі аспекти, які давно турбують сивочолих ветеранів, але про які мало знають українці.

Ветерани-ракетники запросили до себе на гостину чимало молоді

Передовсім зазначу, що цю зустріч сповнювали спогади. Колись молоді офіцери, а тепер літні, але не менш активні відставники буквально фонтанували історіями, про які певний час вони навряд чи могли щось сказати навіть удома на кухні. Згадували Карибську кризу, — саме в жовтні виповнюється 55 років від початку відомої операції «Анадир».

Захопила увагу оповідка голови Всеукраїнської спілки «Союз ветеранів РВСП України» генерал-майора у відставці Миколи Філатова(у 1990–1994 роках він був командиром 46-ї ракетної дивізії, до складу якої входило дев’ять ракетних полків, потім — першим заступником командарма,головним інспектором Міноборони). Особливо сподобався спомин про відвідування позиції дивізії, де нині розташувався музей, у березні 1994-го міністра оборони США Вільяма Перрі. Комдив улаштував йому екскурсію й провів до командного пункту на 12-му поверсі під землею.

Зауважимо: із шести дивізій РВСП, ліквідованих в Україні, 46-та — найпотужніша. Тільки в першому ракетно-ядерному її ударі до визначених цілей стартувало загалом 700 ядерних блоків. І коли Філатов там, у підземеллі КП, озвучив Перрі спроможності частини, той дуже здивувався, зокрема швидкості дій бойової обслуги ракетників.

 Тоді було завдання «вибити» взамін за най масштабніший в історії акт роззброєння, коштів США на житло нашим військовим, — згадує Микола Михайлович. — Перрі не мав повноважень безпосередньо вирішити це питання. Тож на заслуховуванні в Сенаті він обґрунтував надання таких коштів.

 Як аргумент навів мої слова, що в українського генерала та його підлеглих не здригнеться рука під час запуску націлених на визначені об’єкти «Скальпелів» (міжконтинентальна балістична ракета РС-22, загальна потужність боєзарядів — 5,5 мегатонни. — Авт.). Щоправда, не так багато — приблизно чверть від реальної потреби — удалося отримати «дефіцитних» доларів. Канули в Лету частини, ядерні арсенали, центри підготовки спеціалістів рідкісних фахових профілів. Звісно,«посипалася» й інфраструктура, створювана навколо тих частин.

Зосталися без основної роботи тисячі жителів військових містечок, здебільшого розташованих далеко від великих населених пунктів. Приміром, у Нових Білокоровичах, що на Житомирщині, — містечку на 3,5 тис. населення (тут розміщувалися штаб дивізії й пускові шахти з ракетами РС-20) безробіття. Люди виживають тим, що заготовляють гриби та ягоди, або завдяки тому, що працевлаштувалися за кількадесят кілометрів від дому. Ветеранська спілка піднімає цю проблему на висоту, на яку тільки здатна.

Микола Філатов переконаний: з українським ракетно-ядерним потенціалом можна було обійтися справді по-господарськи.

Спершу нам навіть обіцяли, що три-чотири полки збережуть, але не в ядерному оснащенні, — каже голова спілки. — Я був учасником певних розробок у цій темі щодо РС-22, неодноразово їздив у КБ «Південне», де із конструкторами обговорював можливість оснащення ракет сучасними «звичайними» засобами ураження, які мало поступаються за ефективністю ядерним.

Розрахунки доводили: вітчизняні фахівці максимум за півроку розробили б оригінальні системи бойового управління.  Але все вирішили політики... Певен: таку конфігурацію ракетного «щита» Україна утримала б.

Це виправдало б себе 2014 року, коли агресор наважувався на напад. Імовірно, це змінило б хід історії на нашу користь. А тепер щонайменше шестеро дітей та онуків ветеранів РВСП загинули в АТО. І ми — люди, які своїми руками створювали, а потім нищили  ракетно-ядерне озброєння, вправі закликати підписантів Будапештського меморандуму дотримуватися норм, під якими їхні лідери колись дали офіційну обіцянку.

І тут є ще багато проблем, які потребують розв’язання. Одна з них — досі не перероблені 2,5 тис. тонн твердого ракетного палива від РС-22, яке зберігає Павлоградський хімзавод. Потужності заводу дозволяють переробляти приблизно 150 тонн ракетного палива за рік на промислову вибухівку.

Українці чимало знають про ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС, а от про ракетників-ліквідаторів мало хто відає. Їх навіть дещо забули. Цю проблему порушують ветерани РВСП України.

Ця служба вирізнялася напруженістю навіть у повсякденні. Офіцери бойового пуску чергували глибоко під землею, заступаючи на три-чотири доби. За зміну так стомлювалися, що навіть доходило до проблем із чоловічою кондицією. Я сам двічі проходив повне обстеження в науково-дослідному інституті, — оповідає Микола Філатов. — Дослідження доводили: у кінці чергування зазвичай помітно падає температура тіла, зменшуються пульс, артеріальний тиск. Дехто пригнічувався психологічно, довго перебуваючи лише з одним напарником. Нам навіть розробили комплекс вправ, які рекомендували виконувати що дві години в умовах неабиякої тісноти. Але не всі могли примусити себе їх робити.

Терміни й графіки ліквідації ракетно-ядерної зброї ніхто з військовими особливо не погоджував. Політики дали згоду без усебічних технологічних розрахунків із поправкою на безмір нюансів. Тому інтенсивність, приміром, деактивації, була просто шаленою.

Я тоді командував дивізією, — продовжує співрозмовник. — Ми відстиковували головні бойові частини ракет майже щодня. Найвідповідальнішу роботу виконували винятково вночі. І от відстикування й рух колони з тим добром мав право контролювати лише я або мій заступник.

Тобто на сон фактично наклали вето. Це непросто фізіологічно. Не менш напруженим етапом стало зливання компонентів ракетного палива. Хлопці працювали тільки в засобах захисту, бо характеристики згаданого палива практично ідентичні бойовим отруйним речовинам.

Несиметричний диметилгідразин надзвичайно токсичний і мутагенний. Одна десятитисячна міліграма на літр води — межа його безпечної концентрації! Убити могла навіть не краплина, а непомітні випари. А із цією речовиною мали справу ракетники. Тому серед них висока захворюваність, чимало померло у відносно молодому віці: дехто не дожив і до п’ятдесяти...

Ліквідаторам доводилося працювати не по чотири-шість годин, як передбачали регламенти, а по 12–14. Піджимали терміни й не тільки... Середній вік звільнених офіцерів, коли розформовували 43-тю ракетну армію, становив 35 років. У період ліквідації захворюваність тут зросла в п’ять-шість разів, а за кілька років — у вісім. Тоді навіть скликали урядову комісію, яка вирішувала, як переглянути графіки робіт. Але на рекомендації військових і медиків не зважили. Нині ветерани тих подій — почасти інваліди або ж на порозі цього статусу.

Філатов на завершальній стадії процесів брав участь у розробці закону щодо надання офіційного статусу ліквідатора ракетно-ядерної зброї всім, кого залучали до цієї місії. Закон мав обґрунтовано й справедливо дати їм блок соцгарантій, таких, як і ліквідаторам-чорнобильцям. Але питання зависло на рівні політичних обіцянок. Загалом максимальна кількість таких людей в Україні, на думку голови спілки, не перевищує 3 тис. осіб. На жаль, досі не існує офіційного реєстру ліквідаторів-ракетників. Що правда, у військовому шпиталі в Ірпені в розпал  ліквідаційної кампанії вони проходили реабілітацію, однак на тому їхні «привілеї» й завершилися. Прикро, але цих людей із кожним роком стає дедалі менше...

Геннадій КАРПЮК

#40   {5520}    5 ЖОВТНЯ, 2017